Трапилось це в ті далекі часи, коли степами та усіма багатствами, що таїлися в надрах землі, володів злий і могутній Каран. Не один сміливець склав свою голову в спробі добути для людей те, що мали тутешні надра – залізну руду. І не було у цій місцевості ані струмка, ані річки, ані травинки – лише випалена сонцем земля.
Була в Карана єдина дочка. І звалася вона Сакманею. Мріяв Каран передати їй свою владу і багатства. Водив він дочку величезним підземним палацом, показував казкової краси каміння. Але дівчину ніщо не радувало: тяглася вона до яскравого сонця, співу пташок, дзюрчання води.
Якось до печери-палацу прийшов красень-юнак, у якого було дивне й звучне ім’я – Єнгелець.
- Що привело тебе до мого царства? – грізно запитав у юнака Каран.
- Я наважився прийти до тебе по допомогу, – відповів той. – Мій народ, який був колись могутнім і нездоланим, зараз терпить шкоди від войовничих сусідів. Дай нам, Каране, залізо, з якого ми зробимо собі зброю, щоб нею захищати свою землю й свій народ.
- Гаразд, я дам залізну руду, але ти повинен будеш довести, що твій народ гідний мати в руках цей скарб. Ти виконаєш три мої бажання. Якщо витримаєш випробування, тоді гаразд: твої люди зможуть прийти сюди жити і розпоряджатися цією землею. А якщо ні, то ти навіки лишишся тут добувати для мене дорогоцінне каміння.
- Ну що ж, я погоджуюсь, – відповів юнак.
- Тоді слухай перше моє бажання. Протягом доби ти повинен виготовити із заліза прикраси для моєї доньки.
Наступного дня юнак поклав перед Караном прикраси. Зроблені вони були з металу й прикрашені самоцвітними камінням. У цю мить юнак побачив Сакмань і одразу закохався в неї. У свою чергу дівчина не могла не помітити цього в очах Єнгельця. Але тут втрутився Каран.
- Йди, тобі покажуть місце, де ти будеш жити, доки я не вигадаю для тебе нове випробування.
Доки Єнгелець чекав вказівок Карана, Сакмань таємно приходила до нього й протягом довгих годин юнак розповідав їй про свій народ, про те, яке це щастя жити на Землі.
Наступного ранку Каран наказав юнакові, щоб протягом ночі той виніс із підземелля величезний камінь-валун залізної руди розміром із хату. Засумував Єнгелець, розуміючи, що Каран дав йому цього разу непосильне завдання. Та на допомогу юнакові прийшла Сакмань і завдяки своїм чарам допомогла йому.
Вранці Каран побачив, що камінь-валун стоїть перед входом у його підземний палац, і одразу зрозумів: впертому юнакові допомагала його дочка.
Тоді вирішив він вигадати таке випробування, яке б неодмінно згубило Єнгельця і, таким чином, назавжди розлучило юнака і Сакмань. А щоб дочка не здогадалася про його підступний намір, відіслав її у далекі Карпатські гори.
Коли настав час останнього випробування, Каран сказав:
- Ти впорався з двома нелегкими завданнями і довів, що твій народ вартий моїх багатств. Тепер слухай мене уважно. Місце, де ви живете, – позбавлена життям пустеля, якій потрібна волога. Отож напої землю водою і швидше повертайся до своєї країни з радісною звісткою.
Вночі Єнгелець нетерпляче чекав на Сакмань, але кохана так і не прийшла на допомогу.
Наступного ранку Каран закликав до себе Єнгельця.
- Ти не виконав мого головного бажання і тому повинен померти, – сказав Каран.
- Гаразд, – відповів йому юнак, – тільки перед смертю дозволь мені лише раз глянути на свій рідний край.
Разом вони вийшли з підземелля і піднялися на гору. Єнгелець тричі вклонився рідній стороні.
- А тепер підійди до мене,– сказав юнакові Каран. – Прийшла твоя остання хвилина.
Але як тільки Каран підняв руку, щоб згубити Єнгельця, той щосили рвонувся з його рук, вигукнувши наостанок: «Хочу стати річкою!» Кинувся він зі скелі вниз – і тієї ж миті з-під скелі вдарив потужний потік, що одразу став прокладати собі русло безводним краєм.
А в цей час до Сакмані, яка вже встигла відійти далеко від батьківської домівки, сизий голуб приніс страшну звістку. І тоді вона, тамуючи біль, також перетворилася на річку, яка бистрими водами заспішила на зустріч зі своїм коханим. Нарешті дісталася його, і тоді дві степові річки завертілися в хороводі вічного кохання й жертовності в ім’я людей.
Згодом на берегах річок, названих Інгульцем та Саксаганню, люди і справді знайшли багаті поклади залізної руди.
Інгулець
Інгулець 
Саксагань 
Саксагань