Ви здивуєтеся: у місті, де щодня звучать сирени, цього вечора лунав сміх. Щирий, веселий, такий, що повертає відчуття мирного життя. Саме цей сміх почуло журі обласного огляду-конкурсу аматорських театральних колективів «Театральна весна Кіровоградщини», коли приїхало до Олександрії на виставу за твором англійського драматурга Ноела Коварда «Квітка, що сміється». А на сцені – народний аматорський театральний колектив Палацу культури «Світлопільський», який цього року став одним із небагатьох учасників, що представили свою роботу на огляді-конкурсі в офлайн-форматі.
Комедія під час війни… Це не випадковість, а свідомий вибір
режисерки Тетяни Миколаївни Бессмольної. За її словами, у період постійної напруги, тривоги і втрат людям необхідні емоції, які повертають відчуття спокою. Це своєрідний перепочинок для душі, відчуття світла у темні часи. Це доказ того, що навіть у найважчі часи людина здатна сміятися, любити і творити.
Уже з перших хвилин вистави було зрозуміло: на сцені не просто аматорський колектив, а команда СПРАВЖНІХ акторів, які живуть своїми персонажами і змушують глядача відчувати позитивні емоції. Серед них неможна було виділити кращого: грали легко, невимушено, дійсно проживали свої ролі, а їхня щирість, жива енергія та гумор створювали особливу атмосферу в глядацькій залі.
Цей колектив – гордість Олександрії. Заснований ще у 1957 році, він з 1984-го носить почесне звання «народний». Учасник і переможець обласного огляду-конкурсу аматорських театральних колективів «Театральна весна Кіровоградщини», крім того відзначений у номінаціях «Краща чоловіча роль» та «Краща жіноча роль»; йому аплодували на Всеукраїнському святі театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» та під час гастролей Миколаївською, Житомирською і Кіровоградською областями.
До складу театру входить 27 чоловік різного віку, і кожен із них впевнений – важливу роль у їхній творчості відіграє Тетяна Бессмольна, режисерка, під керівництвом якої колектив експериментує, розвивається, удосконалює майстерність та сміливо шукає власний сценічний стиль. Її життєвий шлях – це шлях відданості театральному мистецтву та творчості. Вона – улюблена актриса олександрійців, зіграла десятки ролей. З 2020 року очолює колектив, автор нових ідей, креативних підходів і нестандартних рішень. А ще саме завдяки Тетяні Бессмольній аматорський колектив перетворився на справжню «творчу родину», як говорить вона про свій театр, де кожен відчуває себе частиною команди, а кожна вистава стає подією для міста.
Важко уявити історію театру без Юрія Ігоровича Дзбановського, який понад 60 років очолював колектив. Його пам’ятають і шанують: на фасаді Палацу культури встановлена пам’ятна дошка, що нагадує, де він працював, а музей театру, який був ним створений, досі зберігає історію постановок, костюми та пам’ятні світлини.
Сьогодні колектив живе і розвивається завдяки тому, що влада міста не обділяє його увагою. Дієва підтримка у вирішенні питань ремонту кабінетів, придбання нових меблів відчувається не тільки від директора Палацу культури «Світлопільський» Євгена Шандора, а й від заступниці мера Ірини Чемерис, яка завжди цікавиться життям колективу.
Саме завдяки такій підтримці колектив має змогу готувати на високому рівні нові постановки. І вистава «Квітка, що сміється» – цьому гарне підтвердження. Але вона не лише привернула увагу глядачів, а й стала предметом професійного обговорення. Члени журі поділилися своїми враженнями, надали професійні поради, зупинилися на деталях і висловили спільну думку: «Вистава є і має право на життя».
Ще одна важлива деталь. І члени журі, і учасники народного аматорського театрального колективу впевнені: такі зустрічі необхідні. Адже почути зауваження і рекомендації від професіоналів – режисерів та відомих акторів – для аматорського колективу означає зробити крок уперед, побачити свою роботу під іншим кутом, відчути підтримку і віру у власні сили. Саме тому так важливо проводити подібні огляди-конкурси аматорського театрального мистецтва наживо. Бо жоден онлайн-формат не здатен передати живу енергетику сцени, реакцію глядача на ту неповторну атмосферу, в якій народжується справжній театр і бажання рухатися далі.
Фото Віталія Попкова.
