Носієм елементу «Весільні автентичні пісні Новомиргородщини» є народний аматорський фольклорний автентичний колектив «Берегиня» Листопадівського сільського Будинку культури.
Весільні автентичні пісні виконують й інші фольклорні колективи району: ансамблі «Барвінок» із с. Веселівки та «Шпаківчаночка» із с. Шпакове. Також носіями елементу є окремі особи, які не беруть участі в аматорських колективах: Горобченко Ольга Антонівна, 1936 року народження із с. Оситняжки та Молодець Ольга Василівна, 1936 року народження із с. Шпакове.
Виконавцями весільних автентичних пісень у переважній більшості люди похилого віку. Так, фольклорний ансамбль «Берегиня» налічує 10 осіб, з яких 7 є 1935-1939 років народження; фольклорний ансамбль «Шпаківчаночка» – 8 осіб, з яких 5 – 1936-1943 років народження; фольклорний ансамбль «Барвінок» – 7 осіб, з яких 5 – 1938-1943 років народження.
Учасники колективів старшого віку відтворюють автентичні пісні та обряди. Так, фрагмент із обряду весілля «Коровайниці» показано учасниками народного аматорського фольклорного автентичного колективу «Берегиня» Листопадівського сільського Будинку культури. Матеріалом послужили спогади учасників ансамблю старшого віку Віри Кравченко, Надії Карбівничої, Любові Головченко, Калини Криворучко, Ніни Совенко. В обряді виконуються весільні пісні «Я на коровай ішла», «А пшеничне тістечко шипиться», «Наша піч регоче», «Наша піч на сохах, а діжу носять на руках». У репертуарі колективу – автентичні весільні пісні «За хатою, за новою», «Жалуй мене, ненько, мене жалуй», «Ой ходить Галя по лану», «Бариш мене, моя ненько» та автентичні пісні «Дощ іде», «Ой гук, мати, гук», «Рувалет», «Кажуть мені люди-сусіди».
Автентичні пісні виконуються без супроводу музичних інструментів, зазвичай, гуртом. Їм властивий сольний заспів та сольний верхній голос. Ці функції називають «заводити» та «виводити» («тягти»). Пісні виконуються, в основному, голосним насиченим звуком. Їх музичній мові властива розлогість мелодії, протяжність кожної музичної фрази («затяжнá»), помітне тривання в часі будь-якого музичного фрагменту, навіть окремих звуків. Зустрічається такий художній прийом, як недоспівування окремих слів з одночасним початком іншої музичної фрази.
Використання шумових інструментів (рубель, пилка, граблі, глечик, дерев’яні вила, товкачик, дерев’яні ложки, гребінка, бубонець) та предметів побутового вжитку (піч, рогач, дубова кадка, лавка) придає особливого колориту при виконанні автентичних пісень.
Народний аматорський фольклорний автентичний колектив «Берегиня» Листопадівського сільського Будинку культури є постійним учасником районного свята «Фольклорні барви Новомиргородщини» та обласного свята фольклору «Невичерпні джерела». Він представляв фрагмент весільного обряду «Коровайниці» на культурно-мистецькому заході «Осінь весільна» в Національному музеї народної архітектури та побуту України, виступав із концертною програмою на Міжнародній агропромисловій виставці «АгроЕкспо» у м. Кропивницькому.
Рувалет
Старовинна українська народна пісня
Ой полола дівчина лободу, лободу,
Та й послала милого по воду, по воду.
Іди, іди, милий мій, не барись, не барись,
Та й на чужих жіночок не дивись, не дивись.
Приспів:
Руваєш, руваєш, рува, рува, рувався,
Чужим молодцям сподобалася. (2)
Та й послала милого по воду, по воду,
Сама собі радоньки не знайду, не знайду.
Бо вода холодная в криниці, в криниці,
Сподобались милому молодиці, молодиці.
Приспів.
Ой коли б я знала, що так буде, так буде,
Прив’язала б милого до себе, до себе.
Сиди, сиди, милий мій, біля мене, біля мене,
Як немає розуму у тебе, у тебе, у тебе.
Приспів.
Ой полола дівчина лободу, лободу,
А її милесенький – на цепу, на цепу.
Як нема коханнячка до рання, до рання,
Принеси ти воду до начання, начання.
Приспів.
Кажуть мені люди-сусіди
Старовинна українська народна пісня
Кажуть мені люди-сусіди,
Що до мене матінка їде.
Я ж її ждала, всю нічку не спала,
Ворота поодчиняла.
А матінка їде та й їде,
Ворота минає, минає.
Місяцю ясний, зіронька красна,
Яка моя доля нещасна!
Кажуть мені люди-сусіди,
Що до мене братічок їде.
Я ж його ждала, всю нічку не спала,
Ворота поодчиняла.
А братічок їде та й їде,
Ворота минає, минає.
Місяцю ясний, зіронька красна,
Яка моя доля нещасна!
Кажуть мені люди-сусіди,
Що до мене милий мій їде.
Я ж його не ждала, всю нічку проспала,
Ворота позачиняла.
А миленький їде та й їде,
Ворота вдаряє й гукає.
Місяцю ясний, зіронька красна,
Яка моя доля прекрасна!
Дощ іде
Старовинна українська народна пісня
Дощ іде, дощ іде,
До дерева лине.
Козаченько коня веде,
А дівчина кличе.
Ой хоч клич, хоч не клич,
Моє серденько.
Ой рад би я тебе брать –
Не дозволить батько.
Не дозволить батько,
Ще й уся родина.
Ой, дівчина-серденько,
Личко, як калина.
Личко, як калина,
Личко, як калина,
Васильками пахне.
Ой рад би я цілувати,
Поки світ не згасне.
І націлувався,
І намилувався,
Як у саду соловей
Ой намилувався.
Бариш, моя ненько, бариш
Українська народна весільна пісня
Бариш, моя ненько, бариш,
Бариш, моя ненько, бариш,
Чом ти ж мені їсти не звариш?
Я в свекрухи вечеряти не буду,
Я в свекрухи вечеряти не буду,
Бо свекруха ж обговорювати буде.
Скаже: не ріж хліба, бо ти не робила,
Не ріж хліба, бо ти не робила,
Не пий воду, бо ти не носила.
Вріжу хліба ж хоч цілушечку,
Розвеселю свою душечку.
Ой гук, мати, гук
Старовинна українська народна пісня
Ой гук, мати, гук,
Десь козаки ідуть.
Ой під білою та й під березою
Мед-горілку п’ють.
Ой п’є козак, п’є,
В нього гроші є.
Ой за козаком його рідна мати
Гіркі сльози льє:
«Ой синочку мій,
Дитино моя!
Ой покинь, ой покинь горілку пити,
Бо проп’єш коня».
«Ой мати моя,
Мати рідная!
Ой не покину горілочку пити,
Бо солодкая».
«Ой синочку мій,
Дитино моя!
Ой покинь дівчину любити,
Бо невірная».
«Ой мати моя,
Мати рідная!
Ой не покину дівчину любити,
Бо хорошая».
Жалуй мене, ненько моя, жалуй
Українська народна весільна пісня
Жалуй мене, ненько моя,
Жалуй та й не лай.
У чужую сторононьку
Заміж не давай.
Бо чужая сторононька
Без вітру шумить.
Чужий батько, чужа мати
Не б’ють, а болить.
А як підуть по сусідах
Та й стануть судить:
Невістонька – ледащиця,
Не хоче робить.
А як піде в поле жати,
То ляже та й спить.
Обізвалася найменша зовиця,
Вона мені рідна сестриця:
«Нащо маєш чуже дитя брати,
Як не вмієш хлібом годувати?»
Я на коровай ішла
Українська народна весільна пісня
Я на коровай ішла,
Коробочку яєць несла.
Ой стріли мене хлопці на мості
Та побили яйця в коробці.
Що ж я буду робити?
Чим я буду коровай місити?
Ой ходила Галя по лану
Українська народна весільна пісня
Ой ходила Галя по лану
Та полола пшениченьку з бур’яну.
Їхав Іванко, шапку зняв.
Боже тобі, Галочко, помагай.
Їхав Іванко, шапку зняв.
Боже тобі, Галочко, помагай,
Буде з цеї пшениченьки коровай.
Буде з цеї пшениченьки насіння,
А у мене, молодої, – весілля.
На неділю подружечки, на неділю,
Бо я маю на Іванка всю надію,
Бо я маю на Іванка всю надію.
Наша піч регоче
Українська народна весільна пісня
Наша піч регоче,
Наша піч регоче –
Короваю пече.
А припічок посміхається –
Короваю сподівається.
Наша піч – на сохах
Українська народна весільна пісня
Наша піч – на сохах,
А діжу носять на руках.
Пече, моя пече,
Коровай нам спече.
Як не спечеш короваю,
Я тебе підкидаю.
За хатою, за новою
Українська народна весільна пісня
За хатою, за новою
Ясне сонце б’є.
Ой, там Галя із батечком
Розмову веде.
«Ой, батечку, ріднесенький,
Порадь же мене.
Ой, як прийду повінчана,
Чи приймеш мене?»
«Скиба хліба відрізана,
Я й не притулю.
Ой, як прийдеш повінчана,
За гостя прийму».
А пшеничне тістечко шипиться
Українська народна весільна пісня
А пшеничне тістечко шипиться
Та й дає у рученьки вхопиться.
Дайте нам горілочки напиться –
Тоді буде тістечко ліпиться.
