Висока могила. На південній околиці Нової Праги, трохи праворуч від шарівської дороги, здіймається так звана Висока могила. Ця місцевість підтверджує існування запорізького зимівника. Свою назву виправдовує тим, що в околиці селища вона є найвищою точкою. При великих військових маневрах 1888 року на цій висоті був спостережний пункт російського імператора Олександра ІІІ, а з’явилась вона, як розповідають старожили, ще за часів турецько-татарських набігів на ті землі. Говорять, що нібито в могилі зариті багатющі скарби, які в ніч під Новий рік показується людям: над могилою видно яскраве полум’я, а хто його побачить, повинен копати на тім місці, і відкриються йому величезні багатства. Але існує одна умова: як побачиш полум’я і поки дійдеш до нього, не можна жодного разу кліпнути очима.
Річка Бешка. За легендою, бурхлива й швидка річка на своїх хвилях принесла у цю місцевість татар. Висадилися вони на березі та й посунули на поселення грабувати людей. Дістали багато добра, особливо золота, людей порубали, не рахувалися навіть із дітьми. Потім повантажили награбоване на корабель. Глянув татарський воєвода Беш на золото, сповнилась втіхою його нікчемна душа. Та недовго він тішився. Щойно корабель відплив від берега, річка піднесла свої бурхливі хвилі, мовби сповнена помстою за невинно пролиту кров та загублені душі українців. Корабель почав іти на дно. Не захотіла наша земля віддавати скарби свої. Разом із кораблем загинув і татарський воєвода Беш. Із тих пір почали називати річку Бешкою.
Дунчина балка. Жила у селі гарна дівчина і працювала служницею у пана, який закохався в неї. На втіху дарував він їй подарунки, одним із яких стала місцевість та люди, які проживали на ній. Забула дівчина, якою є важка підневільна праця, жорстоко вела себе з підданими. Не витримали вони й помстилися колишній кріпачці – вбили її. Таким чином з’явилася назва балки – Дунчина.
Татарське плесо (пле́со – широка та глибока ділянка русла рівнинної річки зі спокійною течією між двома перекатами, вільна від заростей).
За стародавніми переказами, на цьому місці татари вчили плавати своїх коней, бо в них у Криму не було підходящих річок. Та одного разу підстеріг їх легендарний Богун і знищив отой ворожий загін, не давши вискочити на степовий простір.
