А була б у мене сестра –
Я б їй розказала, і мені би полегшало.
А був би у мене муж –
Впала б йому на груди заридавши, і він би втішив.
Але сестру мою вбито ще в маминій утробі,
А муж і не зачався, бо вбито його діда –
Молоденьким, чи то на полі бою,
А чи пострілом в потилицю у чекістському підвалі.
Тільки я дісталась на Берег Життя.
Товчусь тепер тут, похитуючись од вітру,
Ловлюся руками за випадкові плечі,
Зазираю в обличчя: сестра? муж?..
Не сестра, і не муж, не той і не та –
Той і та чекають на тому березі,
Як сільські родичі з тридцять третього,
Що стяглися з останнього, цілим родом,
Аби вирядити одного до міста по хліб.
І тепер чекають, аж принесу їм міх жита,
І Всесвіт повниться їхнім чеканням.
А мій мішок все ніяк не наповниться –
І нема кому розказати, який він тяжкий,
Коли
Порожній.
Оксана Забужко
